Герої серед нас. Студенти - волонтери

Війна в Україні застала нас усіх зненацька і розділила життя на до… та після… Хтось в такій ситуації панікує, хтось геройствує, хтось замикається в собі, а хтось продовжує робити тихенько ту справу, яку потрібно. А я хочу розповісти історію двох студентів ВСП «Немішаївський фаховий коледж НУБіП України», з якими познайомилася у бібліотеці коледжу. Алла і Михайло Чичигіни – студенти ІІІ курсу відділення «Технологія виготовлення та переробки продукції тваринництва». - Де вас застала війна? Алла: Для проходження виробничої практики ми влаштувалися на ТОВ «AQUAFARM» у м. Васильків. Саме там і застала нас війна, адже о п’ятій ранку 24 лютого розпочалося бомбардування авіабази Васильків. - Додому не хотіли повернутися? Алла: Після першого пережитого шоку вирішили залишитися на місці, адже повертатися додому було ще небезпечніше – наша домівка в Гостомелі. Та й дістатися вже не було змоги. - Як ви стали волонтерами? Чия була ідея? Михайло: Наш начальник Богдан Сергійович Прокоса зразу ж сказав, що будемо годувати військових. І ми та ще двоє старших стали готували їсти військовим, що обороняли авіабазу, та місцевим жителям. - На скількох людей вам приходилося готувати? Михайло: Точну кількість ми не можемо назвати, але багато. Щодня ми варили декілька казанів перших і других страв на сніданок, обід і вечерю, щоб наші захисники були не голодні і мали силу захищати нас і всю країну. Готували все – і борщі, і супи, каші, макарони та ін. - Коли ви повернулись додому, чи було куди повертатися? Рідні живі? Будинок ваш вцілів? Алла: 19 квітня ми поїхали додому, наш дім дещо постраждав, але залишився стояти. Підремонтували, прибрали після орків, та й все добре… Майже місяць, зранку до вечора, ці діти, яким щойно виповнилося по 18 років, готували їжу, допомагали, підтримували сотні людей. Звідки сили брали? Під обстрілами і бомбардуваннями не втрачали самообладання і допомагали іншим? Мабуть, від землі української, від бажання жити у мирній незалежній країні, від предків своїх. До речі, і мама, і тато, і дідусь наших героїв - військові – стоять на захисті рідної України. Тож і діти стали достойними нащадками, проявили відвагу і мужність, зуміли не лише протистояти злу, а й допомагати іншим. Дякуємо вам, Алло і Михайле! Ви – гідний приклад для наслідування! Дякуємо батькам – Олені Михайлівні та Сергію Олександровичу, що виростили достойних людей! Ми пишаємося, що в Немішаївському коледжі навчаються герої! Все буде Україна!